31 серп. 2026 р.
У червні 2026 року я взяла участь у 28-й конференції International Planetarium Society (IPS), яка проходила у Фукуоці, Японія.
Для мене це була не просто професійна конференція планетаріїв з усього світу. Це була можливість розповісти міжнародній аудиторії про Україну, Харків, свій шлях до Японії та про те, як планетарій може продовжувати жити навіть тоді, коли його місто переживає війну.
Цьогорічна конференція мала дуже символічну назву — “One Earth, One Sky”. Під одним небом у Фукуоці зустрілися співробітники планетаріїв з різних країн, які говорять різними мовами, працюють у дуже різних умовах і мають різний професійний досвід. І саме в цьому для мене була особлива цінність IPS.
Моя історія Японії — на міжнародній сцені
Мій основний виступ був присвячений моєму переїзду до Японії після початку повномасштабної війни в Україні.
Я розповіла про те, як опинилася в Японії, з якими труднощами зіткнулася після приїзду, як намагалася зрозуміти нову країну, знайти роботу та продовжити професійне життя коментатора планетарію.
Але найважливішою частиною цієї історії стала розповідь про людей.
Японські колеги, знайомі та друзі допомагали мені на різних етапах цього шляху. Завдяки їхній підтримці я поступово змогла не просто адаптуватися до життя в Японії, а й повернутися до своєї професії.
Через кілька років після приїзду я вже працюю в одному з найбільших планетаріїв Токіо — Galaxcity — і проводжу програми в різних планетаріях Японії.
Тому мій виступ на IPS був певною мірою історією про те, як одна професія може допомогти людині знову знайти опору після вимушеного переїзду.
Три програми під куполом
Окрім основного виступу, під час конференції я провела три програми в мобільному планетарії.
Для мене це було особливо цікаво, адже мобільний планетарій дуже відрізняється від стаціонарного. Він дозволяє створити маленький космос практично будь-де, а сама робота в такому форматі вимагає зовсім іншого підходу до програми та взаємодії з аудиторією.
Але, мабуть, одним із найбільш незвичних досвідів IPS став інший формат.
Я стала однією із семи коментаторів з різних країн світу, які наживо, один за одним, коментували зоряне небо — кожен своєю мовою.
Сім людей, сім мов і одне й те саме небо.
У цей момент особливо добре розумієш, що мова зоряного неба не потребує перекладу. Зорі однакові для всіх, хоча кожна культура має власний спосіб говорити про них.
Віртуальний Харківський планетарій
На IPS я також представила проєкт «Віртуальний Харківський планетарій».
https://www.stars4peace.com/uk/virtualkharkivplanetarium
Ідея цього проєкту народилася з бажання зберегти можливість говорити про Харківський планетарій та продовжувати його роботу навіть тоді, коли фізичний простір планетарію в Україні не може працювати у звичному форматі.
Віртуальний формат дає можливість проводити ділитися матеріалами, розповідати про зорі, Харків і українську культуру та залишатися частиною міжнародної планетарної спільноти.
Підтримка, яку неможливо забути
Підготовка до IPS була складною. Часу постійно не вистачало, а кількість завдань, навпаки, постійно збільшувалася.
Але в цій історії була одна річ, яка повторювалася знову і знову: підтримка людей.
Японські колеги допомагали мені під час підготовки, як допомагали протягом усього мого життя та професійного шляху в Японії. Порадами, перевіркою матеріалів, допомогою з організацією та просто словами підтримки.
Але під час IPS я відчула підтримку й від колег з інших країн.
У день мого основного виступу одна з учасниць конференції випадково була вдягнена в синьо-жовті кольори. Вона, звичайно, не планувала жодного символічного жесту, але для мене це стало дуже теплим моментом.
А після мого виступу одна з іноземних учасниць раптом вигукнула:
«Слава Україні!»
У такі моменти особливо гостро відчуваєш, що твоя історія вже давно перестала бути лише особистою.
Більше, ніж конференція
IPS 2026 став для мене можливістю говорити про Україну там, де збираються професіонали з усього світу.
Я розповідала про свій досвід у Японії, проводила програми, представляла Віртуальний Харківський планетарій і разом із колегами з різних країн говорила про зоряне небо різними мовами.
Але найбільше я запам'ятала саме відчуття спільності.
Ми можемо працювати в різних країнах, використовувати різні технології, мати різні традиції та говорити різними мовами. Проте під куполом зоряного неба, ми всі дивимося в одному напрямку.
Саме тому для мене слова “One Earth, One Sky” стали не просто назвою конференції.
Вони дуже точно описують те, заради чого існують планетарії.
Показувати людям не лише далекі галактики, планети та сузір'я, а й нагадувати, що незалежно від того, де ми народилися і якою мовою говоримо, у нас одна Земля і одне небо над нею.
